29 липня нам все-таки вдалося: ми врешті зібралися командою та громадою на Зелену толоку! Ділимося фото та враженнями в матеріалі нижче. Ми дуже дякуємо всім партнерам, завдяки яким вдалося організувати Толоку, а особливо — розсаднику рослин "ЕкоКраїна", завдяки яким нам вдалося висадити дерен.

"Дайте мені бензопилу!"

Цього разу команда "Нашого місця" перевіряла прогноз погоди щодня, періодично тривожно зідзвонюючись та складаючи план "В" до плану "Б". Але ось приходить субота і ми стоїмо гуртом на ґанку Краєзнавчого музею, не в змозі знайти жодної хмарки на небі. Це, звісно, тішить. А от відсутність відвідувачів — ні.

Ближче до полудня напруга зростає. Деякі представники місцевих, з якими попередньо спілкувалася команда, налаштували нас дуже песимістично. Аж ось хтось вирушає за кавою в сусіднє кафе і бачить компанію біля вхідного мосту. Ще за кілька хвилин на галявині "Пʼятачку" вже цілий натовп: починає бути так шумно та весело, що вініловий програвач майже не чути. В центрі уваги — Андрій Батін, урбаніст, дизайнер та співзасновник кількох організацій, який на "Нашому місці" відповідає за спільне створення кльових конструкцій. Андрій представляє проєкт, програму на день та двох кураторів — Сергія Хару, еколога та спеціаліста з екоосвіти, та Олександру Кравченко, едукаторку, яка піде в експедицію з дітьми.

За секунду після інструктажу люди вже по всьому пʼятачку. Швидко розподіляються роботи. Пані поспішають: "Треба ще на свої городи!.. ну і дітей побачити". Деякі учасники так захоплюються активностями, що Сергій не встигає роздавати інструкції. Особливо цікаво людям поряд з подрібнювачем та бензопилою.

"Тут не було так чисто з 1967 року!"

Вже за пару годин місце не впізнати. Тут незвично людно та ... весело. Питаємо в учасників про враження. "Тут не було так чисто з 1967 року!" - сміється пан Віталій, директор Краєзнавчого музею. Останній розташований на Пʼятачку та часто потерпає від підлітків та занадто активних компаній. Пан Віталій також розказує про регулярні суботники та спроби слідкувати за Пʼятачком самотужки, які провалюються завдяки пʼяним компаніям.

Поки дорослі "граються" з пилами та граблями, діти зайняті серйозною справою: вони досліджують та мапують територію. Їхнє завдання — побачити це місце, його цікавинки, секрети, принади та нанести їх на мапу. З десяток дітей різного віку (цього разу найстаршому — шістнадцять, а наймолодшому, за словами дітей, "невідомо як мало" років) дуже зайняті та зосереджені. Вони зривають шовковицю, виготовляють карти та пізнають місцеву флору.

"Останню толоку проводили в 93-му і вона теж була Зелена"

Ближче до обідньої перерви захід потрохи перетворюється з толоки на нетворкінг. З командою знайомиться пан Анатолій, місцевий активіст. Він широко посміхається та з побожністю дивиться на Сергія: каже, раніше теж працював на лісозаготівлі, але люди, які вміють доглядати дерева, то справжні чарівники. Ділиться: "Останню толоку тут проводили в 93-му році, і вона теж була зелена. Мені тоді теж було десь 30, як вам."

Решта учасників також відпочивають на тюках, обговорюють піцу та як будуть використовувати місцину. Компанія дівчат запевняє, що вони ходитимуть сюди на обід, поки буде тепло.

Діти завершують свої мапи з Сашею та з задоволенням приєднуються до лекції про місцеві рослини та комах від Сергія. На них чекає ще будиночок для комашні. Довго сперечаються, чи потрібні йому двері.

Після толоки частина зелені ще залишається на локації: її мають вивезти комунальники найближчим часом. Але навіть так бачимо одразу кілька цікавих локацій: від затишного лекторію з тюками до чистеньких ділянок біля туалетів.

Далі, наша команда фіналізує бачення розвитку простору та передасть архітекторам на розробку. А ми обовʼязково повернемося з анонсами наступних подій. Приєднуйтеся!